Вівторок, 25 листопада, 2008

Чи є можливість Україні потрапити у праймтаймові випуски CNN, окрім таких тем, як Чорнобиль, Помаранчева революція чи політична криза? Виявляється, так. Для цього потрібно тільки декілька речей: сміливість, креативність, свіжість думки і європейська актуалізованість мислення. Всі ці риси є у співвласника тепер вже відомих цілому світі львівських ресторанів «Криївка», «Мазох» і "Галицька жидівська кнайпа під Золотою Розою" директора компанії «!ФЕСТ» Юрка Назарука. "Галицький кореспондент" свідчить: ці місця унікальні. gk-press.if.ua

– Як виникла ідея зайнятись ресторанним бізнесом, любиш поїсти?

Та вона прийшла після того, як поробив директором газети і зрозумів, що то прірва і нема далі чого тим займатись....От обдумав кілька ідей по ресторанах і почав шукати людей, з якими можна то зробити, бо ресторани - то все: і ідея, і бізнес, і шоу-бізнес, і громадська діяльність - ну така собі середина суспільства, а поїсти всі люблять.

– "Криївка" була першою - ви свідомо закладали такий рівень провокативності?

Я б сказав краще, шукали ту межу провокативності. В тому був ризик, і я реально боявся дня, коли туди зайдуть люди, бо міг перейти межу, реально не спав перед тим... тим більше воно ж не провокативне, а швидше правдиве.

– Чи безкоштовний піар російських медіа дав результат? Розкажи детальніше про скандали, якщо вони були.

 Та ти розумієш, що то не тільки російський піар. "Криївка" пірвала той міх з гівном, який давно накопичився, і власне - в Галичині. То, певно, після війни перший приклад, коли комуністи на певний період об'єднались з вояками УПА, і коли до мене прийшов офіційний лідер колишніх вояків УПА з листом до мера, щоб закрили ту, за його словами,"гидоту", то перше, що я йому сказав, було: є два противники: ВИ і комуністи разом з російським консулятом. Від чого він сі скривив і зрозумів, шо троха перестарались. Ше був керівник "Просвіти" і тіпа мєстні інтелектуали, які за десять років нічого, крім тріндєжу, не зробили, і їм стало образливо за свою імпотенцію. Ну, щодо російських каналів, то були й такі, шо знімали одне, пили зі мною медовуху, а в ефір виходив сюжет про націоналістів, і я там - майже Гітлер. Був випадок, коли ОРТ знімало, я журналісту в очі сказав - ми ж знайдем! Він зробив придурочний сюжет про Львів, де про "Криївку" було все добре. Але найбільший прикол був у перший день роботи: в нас працював поляк, який був з наганом у формі вояка УПА. От вийшов він на Площу Ринок покурити, там його забрали мєнти і потім довго розбирались, хто він, а він пояснював польською, що з "Криївки", тому зі зброєю... А медіа скандали... вони й дотепер тривають. До речі, на другий день у пресі з'явилась інформація, що озброєний поляк хотів увірватись в міську раду, але міліція його стримала.

– Наскільки, на твою думку, провокація є двигуном креативу?

Ну, провокація є частиною креативу, вона просто робить все швидше, а наше суспільство ще на такому етапі, коли яскравий колір чи гола дупа - то страшна провокація. Тому то, що ми робимо, я не вважаю до кінця провокацією, це те, про що всі можуть лише говорити, а ми - часом зробити. Хоча наразі це дійсно допомагає бігти швидше, ніж інші.

– Наступним став "Мазох" - садомазохісти не приходили до вас теж із претензіями?

Нєа, мазохістів не було, а всі решта були. Були виступи на сесії цнотливих галичанок, що типу то, що в нього в кишені, - то страшний позор, бо, певно, самі того в житті не виділи; знов інтелектуали, які ще не встигли зайти в заклад, а вже писали сиромудрі статті, що так не гоже, що то непристойно про такого чоловіка таке писати. Влада мовчала, бо реально 90 відсотків, на відміну від "Криївки", просто не знали, хто такий Мазох. А ще було звернення національної ради з питань захисту суспільної моралі при Кабміні, що, мовляв, хочуть робити тому всьому експертизу, чи нема там порнографії (так вони назвали чоловічу гідність, хоча півміста завішено скульптурами з висячим "достоїнством"), навіть було звернення дупутатки про то, що пам'ятник заважає інвалідам! Але реально завдяки тому проекту вперше для широкого загалу стало відомо про "Мазоха". Тепер всі екскурсоводи розповідають про нього, його книжки і родину, молоді пари роблять знимки, а десь за два тижні роботи то став найбільш відомий ресторан України в світі, бо сюжети вийшли навіть у Штатах. По СNN в прайм тайм, а газету мені передали навіть з Мозамбіку. Хоча галичани й до тепер засуджують і далі ведуть дискусії..

 – Сітку не плануєте робити? Скажімо, "Криївку" в Севастополі, а "Мазох" в Рівному?

Ми ще дозараз дискутуємо про "Криївку". Але дуже хочеться в Києві — ну, типу легалізація. "Мазох", думаю, точно буде єдиним. Були пропозиції навіть від донецьких, тільки там треба б було, певно, з бойовою зброєю.

 – Давай тепер поговоримо про останній проект - жидівську кнайпу. Я чув, що першими вашими гостями на відкритті була жидівська спільнота Львова. Це так?

Це реально чи не найскладніший наш проект, бо стосується не лише нас самих, а й відчуттів людей іншого етносу. Називається точно :"Галицька жидівська кнайпа під Золотою Розою", саме галицька і саме жидівська. Ми тут хотіли зафіксувати той фантастичний період життя міста, коли всі жили разом, слухали різну музику, їли спільні харчі та кохались у підворітнях, не перепитуючи про чистоту крові, але не втрачаючи правдивої ідентичності. У Львові до 35 відсотків на той час було жидівського населення, яке жило і розвивалось у симбіозі з іншими. Та культура була багатою і продуктивною, бо через багатьох власне львівських жидів, в тому числі Гадичина, стала більш відомою та доступною для світу. Тому ми не робили щось чуже для міста, як, скажімо, мексиканський чи російський ресторан, а спробували відновити те, що давно тут було. Хоча, знову ж таки, в досить атракційній формі. Пішли на ризик. І перед тим, як туди зайшли відвідувачі, направду запросили представників єврейської громади, щоб ті сказали, може, що не так. Давно не бачив, як народ зі сльозами на очах дякував за те, що побачив. Хоча після того скандалів було чи не найбільше, кажуть, що ми антисеміти або "Ви не могли щось про Шевченка зробити, нащо вам ті жиди?" А мені дуже важливо, шо українці то зробили, уявляєш, якби ні? Там би грало "Сєм Сорок" або, шо гірше, какойто Шафутінський, і акценти були б інші. А так в нас чарівні історії про Галицький пробойовий курінь в УГА і не менш цікава історія про викрадення фресок Шульца з Дрогобича. Так все по-справедливому.

– Найбанальніше питання, але мушу його поставити - що в планах далі?

 Далі ше один львівський міф - винайдення "Гасової Лямпи", бо то зробили тут, і хтозна, якби не Львів, то може, і люди далі нафтою вози змащували б, а не бензин робили. І не було б тих багатих шейхів та Бен Ладена. От ми вже закінчуєм такий великий заклад з пам'ятником Зегу і Лукасєвичу та лямпі, в нас уже величезна колекція і фантастична тераса над будинком, де видно півміста, то має бути такий собі український рок-н-рольний паб. Далі - перший у світі ресторан-театр в Оперному театрі, масонський і ще один проект, який прогримить на півсвіту, але тобі хіба потім розкажу, і ще купа всього, може, криза не зачіпит, то ще втнем (сміється).

Розмовляв Олег ГНАТІВ